Державний НДІ з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи

Корисна інформація для споживачів

17.05.2018

НЕБЕЗПЕКА БЛУТАНГУ!

НЕБЕЗПЕКА БЛУТАНГУ!

     Сьогодні ми всі є свідками того, наскільки безпорадним виявилось людство у боротьбі з вірусними захворюваннями. Збільшення ендемічних (стаціонарно неблагополучних тривалий термін часу) зон, стрімке розповсюдження вірусних захворювань на нові території загрожує цілим видам та популяціям. Слідкуючи за розповсюдженням таких особливо небезпечних хвороб як ящур, нодулярний дерматит, високопатогенний грип птахів, сказ та ін., ми безпідставно забули про таку хворобу як блутанг.
     З настанням теплої та вологої погоди, великої кількості весняних опадів, значно збільшилась популяція кліщів та кровосисних комах, які є переносниками небезпечних хвороб.
    За даними Міжнародного епізоотичного бюро та Інформаційно-аналітичного центру Россільгоспнагляду У 2017 році блутанг реєстрували в Австрії, Греції, Італії, Сербії, Туреччині, Франції, Хорватії, Швейцарії. Особливого поширення вірус набув у Франції, де виникло 1522 спалахи захворювання.
      На початку 2018 року вірус блутангу 16-го серотипу був виявлений у ВРХ на території Греції. Території Португалії, Іспанії, Австрії, Албанії є ендемічними зонами по цьому захворюванню.
     І, якщо врахувати значну мінливість вірусу (27 серотипів), то необхідно констатувати, що у даний час захворювання перебуває у стані найвищого розвитку. Хвороба зазвичай проявляється у вигляді епізоотій із охопленням значної кількості поголів’я і летальністю до 90%, проте реєструють і спонтанні випадки.
    Блутанг – вірусне трансмісивне захворювання жуйних, що характеризується лихоманкою, набряками голови, підщелепового простору, грудей, ніг, запально-некротичними ураженнями ротової порожнини (особливо язика), шлунково-кишкового тракту, епітелію вінчика і основи шкіри копит, а також дегенеративними змінами скелетних м’язів.
     До вірусу блутангу чутливий широкий спектр тварин. Ця чутливість неоднакова як для окремих видів тварин, так і для представників одного і того ж виду.
     Вірус уражує домашніх і диких жуйних тварин, а також мокреців з роду Culicoides.
      У розповсюдженні вірусу блутангу, трансмісії його від інфікованих до здорових тварин важлива роль відводиться мокрецям із роду Culicoides, які мешкають практично у всіх областях світу. З-поміж 1400 відомих видів мокреців (Culicoides) - 15 поширено на території України, серед яких C.absoletus, C.scoticus, C.dewulfi можуть впливати на виникнення захворювання у жуйних тварин. На території Харківської області (Україна) було виявлено 36 видів кровосисних мокреців роду Culicoides, у тому числі і види груп Obsoletus та Pulicaris (Філатов С.В. та інші, 2015).
     Поширенню хвороби сприяють також деякі види комарів роду Aedes, вовноїди Melophagusovinus і в деякій мірі птахи, що здатні переносити кровосисних членистоногих, які раніше живилися кров’ю хворих тварин. Перелітні птахи, таким чином, можуть бути проміжним ланцюгом, через який здійснюється непряма трансмісія вірусу від вірусоносіїв (овець, великої рогатої худоби, диких жуйних і гризунів) до сприйнятливих тварин. Цим, можливо, пояснюється раптове виникнення деяких епізоотій.
     Значення мокреців у розповсюдженні вірусу блутангу визначається не лише механічним перенесенням збудника, але і розмноженням вірусу в їх організмі і функціонуванням як джерела інфекції. Причому, таке рухливе джерело інфекції, що пасивно переноситься теплими вологими вітрами на великі відстані, представляє небезпеку на значному просторі та непередбачуваних напрямках.
    Вважають, що спалахи захворювання залежать від присутності вказаних комах (як вектору переносу) і сприйнятливих жуйних тварин. Вказані вектори можуть бути перенесеними на благополучні території потоками повітря.
     Характерно, що мокреці роду Culicoides чутливі до вірусу блутангу, який розмножується у їхньому організмі, і одночасно виконують роль переносника. Поєднання таких функцій дозволяє мокрецям бути домінуючими у розповсюдженні захворювання. Вважають, що передача вірусу від комах до жуйних ефективна і навіть один укус інфікованого мокреця здатний викликати вибухову інфекцію.
     Інші учасники цього процесу (кровосиски, кліщі, москіти, комарі) є лише механічними переносниками вірусу і відіграють меншу роль у виникненні спалахів.
     Для мокреців характерна присутність у теплих, вологих і брудних районах, де достатньо органічних відходів та тварин-господарів, кров’ю яких вони можуть харчуватися.Помічено, що мокреці активні приблизно через годину перед заходом та годину після сходу сонця. Вірус у мокрецях розмножується при температурі вище 15 градусів за Цельсієм і з підвищенням температури зростає інтенсивність реплікації.
    Мокреці, зазвичай, чутливі до низької температури і гинуть при перших морозах, внаслідок чого блутанг має сезонний характер з піками активності весною та осінню.
     Але спостереження за епізоотією блутангу у багатьох країнах північно-західної Європи показали, що інфекція зимою при відсутності переносників зберігається. Перенесення вірусу блутангу мокреці можуть здійснювати локально, використовуючи власні можливості перельоту (до 2-х км), або на великі відстані (до 700 км) пасивно з потоками повітря. Транспортування інфікованих вірусом блутангу Culicoides потоками повітря (вітром), особливо над широкими водоймами, було визнано як найбільш вірогідне джерело деяких.
     Сезонність блутангу особливо проявляється при дощовій погоді та найбільшій активності комах. Місцевості, де переважають вологість(долини, вологі пасовища, стоячі водоймища) сприяють розмноженню комах та поширенню захворювання.
    Термін виникнення блутангу для певних територій має свої особливості. Так, у Болгарії, Боснії та Герцеговині, Іспанії, Португалії , Туреччині він припадає на літньо-осінній період із максимумом спалахів у червні-грудні. У ПАР, Бразилії, Лесото, Мозамбіку захворювання діагностували у весняно-літній період, а максимум спалахів припадало на лютий-травень. У країнах, близьких до екватору (Індія, Мавританія) більш напруженою була епізоотична ситуація по блутангу у квітні-грудні.
 
ЗАКЛЮЧЕННЯ

      Більше 100 років минуло з тих пір, як вчені свідомо і ціленаправлено почали займатися вивченням блутангу (син. – катаральна лихоманка овець, «синій язик», гангренозний риніт, хвороба морди, хвороба Моро, малярійна лихоманка, реовірусна інфекція овець).
   Дослідження стосувалися всіх ланок, причетних до цього захворювання, що саме по собі визначало його значущість та місце серед інших інфекцій.
     За вказаний період вивчено особливості перебігу захворювання, а також властивості збудника, але прогалини у знаннях на сучасному етапі розвитку науки ще не дають можливості повністю контролювати інфекцію.
     Насамперед, були встановлені чутливі тварини, які виявилися всі жуйними, але багатьох видів. Важливим було і те, що серед чутливих знаходились як домашні, так і дикі тварини, що сприяло створенню природних вогнищ та ендемічних територій.
     Якщо серед домашніх тварин довгий час увагу звертали лише на овець, то у 1933 році бутанг вперше був діагностований у великої рогатої худоби і у подальшому через подібність клінічних ознак його назвали псевдоящуром, чи хворобою роту.
    Значну кількість досліджень було присв’ячено вивченню ролі переносників вірусу (навіть спеціальний термін встановили для них – «вектор»). У цьому розділі визначальним було те, що мокреці роду Culicoides не тільки були причетні до перенесення вірусу, але у їхньому організмі збудник розмножувався, що робило цих комах рухомим вогнищем інфекції. Для виконання подібної функції окремі види мокреців повинні бути компетентними, тобто сприйнятливими до вірусу, здатними зберігати його та передавати чутливій тварині.
     Механічними переносниками вірусу виявились і інші кровосисні комахи.
     Після детального вивчення встановлено, що вірус блутангу має широкий спектр властивостей,кожну з яких він використовує у конкретній епізоотичній ситуації. З елементів таких властивостей можна назвати значну мінливість збудника (на даний час – 27 серотипів), неоднакову контагіозність для окремих видів тварин, різницю у передачі, індукуванню клінічних ознак. Такі властивості дозволяють вірусу виживати у неблагоприємних умовах та завойовувати нові поля харчування.
     Просування захворювання на північ пов’язують із зміною кліматичних умов, що призводить до розширення ареалу кровосисних комах.
     Економічні втрати від захворювання дуже значні і складаються із загибелі тварин, втрати їх продуктивності, витрат на вакцинацію, діагностичні дослідження, карантинні заходи.
     Щоб зберегти для людства харчові ресурси у конкурентній боротьбі з вірусом блутангу потрібно удосконалювати профілактику та методи боротьби з цим захворюванням.

Повернення до списку